Що таке мікарта: з чого її роблять і де застосовують

Якщо ви колись розглядали рукоять ножа, то могли помітити матеріал із тонкими шарами на торці, схожий на спресований папір або тканину. Часто це і є мікарта. Питання «що таке мікарта» виникає щоразу, коли це слово трапляється в описі виробу, а пояснення поруч немає.

Найчастіше з ним стикаються ті, хто вибирає ніж. Коли підбираєш ножі складані тактичні, у характеристиках рукояті зустрічаються G10, алюміній і мікарта, і не завжди зрозуміло, чим вони відрізняються на практиці.

Коротка відповідь така: це щільний шаруватий пластик на тканинній або паперовій основі, який роблять уже понад століття.

Мікарта це шаруватий композит на основі смоли

Мікарта це композитний матеріал із шарів тканини або паперу, просочених термореактивною смолою. Шари складають пакетом, стискають під великим тиском і нагрівають. Смола твердне, і виходить щільна плита, з якої потім вирізають накладки, прокладки й інші деталі.

Якщо спростити, це пластик, який тримається на тканинному або паперовому каркасі. Смола склеює волокна в моноліт, а волокна не дають цьому моноліту розколотися. Слово «термореактивна» означає, що затверділу смолу вже не розплавити. Тому мікарту не можна розм’якшити феном і переформувати, як звичайний пластик.

Звідки взялася назва

Мікарту створили в компанії Westinghouse на початку ХХ століття як електроізоляційний матеріал. Тоді якраз з’явилися фенольні смоли: у 1907 році Лео Бекеланд синтезував бакеліт, і інженери почали армувати такі смоли папером та тканиною. Назва походить від слів mica (слюда, яку в той час використовували як ізолятор) і carta (папір).

Сьогодні Micarta ще й зареєстрована торгова марка. У побуті мікартою називають будь-який схожий ламінат із тканини та смоли, приблизно так, як «памперсами» називають підгузки різних виробників.

Мікарта, текстоліт і гетинакс

Для схожих матеріалів в українській та радянській технічній літературі давно є свої назви. Текстоліт це шари тканини зі смолою, гетинакс це шари паперу зі смолою, склотекстоліт робиться зі скляної тканини. За будовою це одна родина. Слово «мікарта» частіше вживають, коли йдеться про декоративний або ножовий матеріал: у нього рівномірніше просочення, обраний колір і акуратно підготовлена поверхня.

З чого і як виготовляють мікарту

Основа і смола

Основу вибирають залежно від того, яким має вийти готовий матеріал. Найчастіше беруть:

• папір, якщо потрібна гладка поверхня з дрібною структурою;
• бавовняну парусину для щільного й міцного матеріалу;
• льняну тканину для тонкого малюнка;
• мішковину з джуту для грубої рельєфної фактури;
• скляну тканину, коли потрібна максимальна жорсткість.

Смолу зазвичай використовують фенольну. Для скловолоконних типів і для саморобної мікарти частіше беруть епоксидну.

Етапи виробництва

Промислова схема виглядає так:

1. Полотно розкроюють і просочують смолою.
2. Просочену основу підсушують, щоб смола не стікала.
3. Шари складають у пакет. Їхня кількість визначає товщину плити.
4. Пакет кладуть під прес і нагрівають, доки смола не полімеризується.
5. Плиту охолоджують, обрізають і шліфують.

Майстри-аматори роблять мікарту й вдома: просочують шматки тканини епоксидною смолою, складають у стопку й затискають струбцинами до затвердіння. Плита виходить менш рівною, ніж із заводського преса, але для кількох накладок на ніж цього достатньо.

Види мікарти

Тип мікарти зазвичай збігається з назвою основи, з якої її зроблено.

Тип	Основа	Як виглядає	Де використовують
Паперова	Папір	Гладка, однотонна, тонкі шари видно на торці	Електроізоляційні деталі, тонкі накладки
Парусинова	Бавовняна парусина	Зернистий малюнок, шорсткувата на дотик	Рукояті ножів, шестерні, втулки
Лляна	Льон	Тонкий тканинний малюнок, гладка поверхня	Ножі, де важливий зовнішній вигляд
З мішковини	Джут	Грубі волокна, виражений рельєф	Робочі та польові ножі
Скломікарта	Скляна тканина	Гладка, жорстка, схожа на G10	Деталі, де потрібна жорсткість

Тканину можна фарбувати, тому мікарта буває чорною, зеленою, помаранчевою й майже будь-якого іншого кольору.

Властивості мікарти

Що в неї виходить добре

• Вона тримає форму: не всихає і не жолобиться, на відміну від дерева.
• Вона легка. Тканинні й паперові типи мають щільність від 1,3 до 1,4 г/см³, тобто приблизно в п’ять з лишком разів легші за сталь.
• Вона не проводить електричний струм, з цього й почалася її історія.
• Вона не боїться олив і більшості побутових розчинників.
• Фактурні типи краще тримаються в мокрій або жирній руці, ніж гладкий пластик чи метал.
• Її легко обробляти: розрізати, свердлити, шліфувати й полірувати можна звичайним інструментом.
• З часом на ній з’являється патина. Парусинова мікарта темнішає від дотиків і масла, і багатьом власникам це подобається.

Слабкі місця

• Вона трохи вбирає воду й жир, особливо фактурні типи. Через це світла мікарта може плямитися.
• Полірована поверхня в мокрій руці слизька, тому матова або текстурована зручніша.
• Погано зроблена або сильно вдарена мікарта може відколюватися по краях і розшаровуватися.
• Під час обробки виникає дрібний пил зі смоли й волокон, який шкодить легеням.

Де застосовують мікарту

Електротехніка та промисловість

Спочатку мікарта була ізолятором, і в цій ролі вона досі працює: з неї роблять панелі, прокладки й деталі для електрообладнання. У машинобудуванні з неї виточують шестерні, втулки й підшипники ковзання, які працюють тихіше за металеві аналоги.

Ножі

Найкраще мікарта прижилася саме тут. З неї роблять накладки на складані та фіксовані ножі, від кухонних до тактичних. Причини прості: рукоять не розбухає від води, як дерево, не холодить руку, як метал, і не потребує просочення. Майстри ще й цінують, що матеріал можна довести до потрібної форми звичайним напилком і наждачним папером.

Інші сфери

З мікарти виготовляють порожки й сідла для гітар, руків’я інструментів та накладки на зброю. Скрізь, де потрібна стабільна, не надто важка й приємна на дотик деталь, вона конкурує з деревом і пластиком.

Мікарта чи G10: у чому різниця

Це порівняння трапляється в ножовій темі найчастіше. G10 теж шаруватий пластик, але на основі скловолокна й епоксидної смоли. Вона твердіша, майже не вбирає воду і може мати яскравий колір або геометричну текстуру. Мікарта тепліша на дотик, легша, а її тканинний малюнок дає природніший хват.

Матеріал	Вага	Відчуття в руці	Вода і жир	Догляд
Мікарта	Легка	Тепла, фактурна	Трохи вбирає	Мінімальний
G10	Трохи важча	Прохолодніша, гладка або текстурована	Практично не вбирає	Мінімальний
Стабілізоване дерево	Легке	Тепле, з природним малюнком	Залежить від просочення	Потребує більше уваги
Алюміній	Найважчий	Холодний, слизький без текстури	Не вбирає	Мінімальний, але подряпується

Переможця тут немає. Для ножа, який часто буває в мокрих і брудних руках, зручніша фактурна мікарта. Якщо важливі вологостійкість і жорсткість, краще дивитися на G10.

Як вибрати виріб із мікартою

1. Визначте, для чого він потрібен: щоденне носіння, похід чи кухня.
2. Виберіть тип основи. Для надійного хвату підійдуть парусина або мішковина, для гладкого вигляду папір чи льон.
3. Подивіться на торці накладок. Між шарами не повинно бути щілин або білуватих ділянок, куди смола не проникла.
4. Перевірте стик із клинком і кріплення. Накладка має сидіти щільно, а гвинти чи заклепки не повинні виступати.
5. Візьміть виріб у руку, якщо є така можливість. Відсутність гострих країв і точок тиску важливіша за назву матеріалу.

Як доглядати за мікартою

Догляд простий. Брудну накладку миють теплою водою з м’яким милом і щіткою, потім витирають насухо. Раз на кілька місяців можна втерти краплю мінеральної олії або воску: колір стане глибшим, а поверхня менше вбиратиме жир. Замочувати виріб на кілька днів не варто.

Якщо ви обробляєте мікарту самостійно, захищайте дихання. Пил дрібний і подразнює дихальні шляхи, а у скловолоконних типів ще й колючий. Шліфуйте вологим способом або з витяжкою, в респіраторі й захисних окулярах.