Історія КПУ за останні 100 років

Комуністична партія, рівно як і комуністична ідеологія в Україні заборонені, а їх злочини прирівняні до злочинів нацистів. Відзначимо, що деякі європейські країни бувшого комуністичного табору прийняли у себе схожі законі. Україна прийняла закон про декомунізацію лише в 2016 році під великим тиском Петра Порошенка, який вів нашу країну до європейської сім’ї. Зараз існує загроза реваншу проросійських сил та відміна закону про декомунізацію.

З чого почалась історія Компартії України?

Сама назва «Компартія України» з’явилася тільки в 1952 році, але історія комуністичного (більшовицького) руху почалась задовго до цієї дати. Почалося все з повалення Царського режиму і припинення існування Російської імперії. На той час Україна була саме під гнітом цієї імперії.

Але ставлення царської влади до свого населення, в тому числі, і до корінних росіян, не відзначалося ліберальністю чи демократичністю. Цар дозволяв собі ставитися до своїх підданих жорстоко та цинічно. Якщо додати до цього страшні людські втрати у Першій світовій війні, де Російська імперія була одним з основних учасників, то напруга в суспільстві вилилися спочатку в масові протести, а потім і революцію на чолі з Леніним.

Революцію очолили сили, що сповідували ідеї суспільної рівності, суспільної власності та суспільного виробництва. Все це можна визначити одним терміном – «комунізм».  Його початки зароджувалися ще наприкінці 19-го століття.

Основний кістяк комуністичного руху складали селяни та прості робітники, які найбільше страждали від царського гніту. Але, отримавши владу у свої руки, неосвічені, недалекоглядні вчорашні роботяги виявилися набагато жорстокішими за своїх катів.

Революція перетворилася на кривавий фарс, що розпочався з розстрілу царської сім’ї, включно з маленькими дітьми. Почалося масове переслідування інтелігенції та аристократії. Пролетарії (так називали робітників і селян) займалися грабунком, ґвалтуванням та вбивствами всіх, кого вважали «ворогами революції». Часто буз суду і слідства виносилися смертні вироки. Тоді території бувшої імперії охопила анархія.

В Україні події розвивалися в такому жахливому руслі лише деякий час, потім країну очолив Тимчасовий уряд, країна почала формувати власний суверенітет. Як тільки комуністи в Росії оговталися від розбою і сформували своє власне політичне керівництво, їх увага припала до України. Віддавати такі «жирні» території під суверенну державу ніхто не збирався і почалася окупація, при тому окупація агресивна і безжалісна.

Саме в ті часи спалахували селянські повстання, відбувся історичний бій під Крутами, коли молоді українці хоробро полягли в бою за незалежність через переважну більшість супротивника. Ленін наказав взяти Київ. Молода держава, не встигнувши народитися, захлинулася у крові та власних суперечках. Україна на 70 років опинилася під окупацією Радянського Союзу. Кремль насильницькими методами викорінював усе, що відносилося до українізації та українськості.

УРСР та партія більшовиків

На місцях, одразу після того, як Україна була окупована, почали формуватися більшовицькі осередки. Серце цього осередку знаходилося в Києві і стало називатися Комуністична партія (більшовиків) України (КП(б)У). В своїх діях ця партія повністю спиралася на розпорядження, що йшли з Кремля. Так поступово сформувався керівний орган на території Української радянської соціалістичної республіки.

Кремлівські більшовики, врахувавши помилки попередньої влади, щоб не допустити ніяких переворотів і революцій, почали будувати повністю тоталітарну державу, в основі якої покладено було терор. В історію ці роки увійшли як «Червоний терор», бо своїм основним кольором комуністи обрали саме червоний.

Будь-які спроби повстань і зачатків революційних ідей придушувалися ще в зародку. Тоді цей червоний терор очолила одна людина, яка увійшла в історію людства як один з найжорстокіших тиранів світу.

Йосип Віссаріонович Джугашвілі, більше відомий як Сталін, став на один щабель по жорстокості з Адольфом Гітлером. Історія наче жорстоко пошуткувала з людством, зробивши так, що два криваві тирани жили та творили одночасно. Не дивно, що до 1941 року ці двоє були спільниками і розв’язали найкривавішу війну у сучасній історії – Другу Світову. Потім Гітлер зрадив свого союзника і напав на Радянський союз.

Коли територія України була під окупацією гітлерівської Німеччини, більшовицька партія діяла в підпіллі. З поверненням Червоної армії партія відновила свою діяльність в УРСР.

В 1947 році на посаду головного секретаря КП(б)У був повернутий Лазарь Каганович, але того ж року його замінив Микита Хрущов. Пізніше саме Хрущов став Державним секретарем СРСР, що було найвищою державною посадою в країні. Необхідно відзначити той факт, що Микита Хрущов увійшов у світову історію як дуже впливова людина та державний діяч.

На керівників партії комуністів в Україні в подальші роки призначалися різні діячі та політики, але їх внесок в політичне життя комуністичної України незначний, а прізвища їх загубилися в архівах та історичних довідниках.

КП(б)У проти дисидентів

У 60-ті роки в Україні починає активно розвиватися рух, який назвали дисидентським. Точніше сказати, що такі рухи розвивалися у багатьох радянських республіках, навіть в Росії. Учасники цього руху, в основному інтелігенція та богема, виступали проти радянської влади і комуністичного режиму. Ці люди увійшли в історію як «дисиденти-шістедесятники». Більшість з них закінчили свій вік у таборах Сибіру та Дальнього Сходу.

Декого комуністи зламували та примушували відмовлятися від свої поглядів. Це дозволяло уникнути таборів, але на нормальне людське життя не доводилося розраховувати, бо нормально існувати в Радянському союзі можна було лише належачи до партійної еліти, або сповідуючи радянську ідеологію. Будь-яке іншомислення придушувалося та переслідувалося.

Трансформація КП(б)У у КПУ

У часи перебудови в структурі кремлівської партії більшовиків почали відбуватися трансформації і зміни, що не могли не позначитися і на політиці КП(б)У. Михайло Горбачов став першим (та й останнім) Президентом Радянського союзу.

Першим секретарем компартії в Україні призначають Володимира Івашка, пізніше він очолює Президію Верховної Ради України. Спікером парламенту обирають Леоніда Кравчука.  22 липня 1991 року Міністерство юстиції Української РСР реєструє Комуністичну партію України, а вже через місяць Леонід Кравчук підписує Акт проголошення Україною незалежності.

Такі ж подібні документи приймають і в інших радянських республіках. Зі складу СРСР одна за одною виходять комуністичні республіки, трансформуючись у демократичні суверенні держави.

Незалежність та діяльність КПУ

Нажаль, незалежність не принесла Україні миттєвого процвітання – країна ще довго виходила з економічної, фінансової та політичної криз. Суспільство занурилося у тотальні злидні, виживати тоді було важко. На цьому фоні політики, що сповідували принципи комунізму, маніпулювали думкою людей, нав’язуючі ідею того, що незалежність тотожна злидням та розрусі і треба повертатися у «радянську родину».

Ця пропаганда настільки укорінилася у підсвідомості деяких українців, що вони й сьогодні ностальгують за радянським минулим, критикують все, що пов’язане з демократією та незалежністю, але не намагаються жодним чином зробити хоча б якийсь корисний внесок у розвиток суспільства і країни.

Про діяльність компартії вже у Незалежній Україні та її промосковську, про кремлівську діяльність є окрема стаття. КПУ зробила свій особистий внесок в розпалювання ворожнечі у суспільстві і сприяла своєю діяльністю окупації частини українських земель і територій.

Цікавий факт

Сленгове слово «гопнік» напряму пов’зане з комуністами і більшовикам. Воно походить від російськомовної абревіатури ГОП – «государственное общежитие пролетариата». Такі ГОПи почали формуватися у Санкт-Петербурзі і Москві. Жителі цих міст зазначили тенденцію що біля таких гуртожитків почала збільшуватися концентрація розбійних нападів. Тоді це пов’язали саме з мешканцями цих ГОПів, а їх стали називати «гопніками», що тотожно поняттю «розбійник, крадій, ґвалтівник».