1991 рік став для України визначним та історичним – безкровно, лише одним голосуванням у Верховній Раді 24 серпня був прийнятий Акт незалежності України. На політичній карті світу з’явилася молода держава, наша Україна. Однак, майже чверть століття потому історія виставила нам кривавий рахунок і змусила платити наш народ кров’ю за свою незалежність – в березні місяці 2014 року Росія почала проти нас неоголошену війну, яка триває й по сьогодні.

Хронологія подій та спроба перевороту в СРСР

Не дивлячись на те, що в середині 1991 року події розвивалися доволі мирно, це була лише видимість. Радянський союз на той час очолював його перший, він же останній Президент Михайло Горбачов. Вже в 1989-90 рр. стало зрозуміло, що «стілець» під Радянським союзом дуже сильно хитається, а в 1991 році всі остаточно зрозуміли, що тоталітарна держава, яка взяла під окупацію 15 країн, розвалюється.

Тому, деякі комуністи на чолі з Генадієм Янаєвим та комуністичною елітою Кремля, спробували влаштувати державний переворот. Вони заявили, що Михайло Горбачов через стан здоров’я більше не може виконувати своїх обов’язків керівника держави і влада переходить до Янаєва та до Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС).

Того ж дня генерал Варєнніков, що очолював  ДКНС, зажадав підтримки цього перевороту збоку Верховної Ради та Президії УСРС. Одразу ж по місцях комуністичних осередків полетіли телеграми, в яких давалися інструкції по повній підтримці всіх дій,що чинили в ДКНС.

Однак, Леонід Кравчук, який на той час був головою Президії ВРУ, заявив, що поки за постанови ДКНС не проголосують депутати Верховної Ради, вони не мають законності. Кравчук, будучи розумним політиком, не міг не знати про настрої, що панували серед українців, особливо, серед активної молоді. Він через суспільне радіомовлення звернувся до народу і попросив не панікувати на тлі подій, а зайнятися вирішенням повсякденних питань.

Разом з тим, депутати Верховної Ради були настроєні рішуче і вже через п’ять днів від подій зі спробою перевороту майже одностайно проголосували за вихід України зі складу СРСР та проголошення нею незалежності.

24 серпня – державне свято України, коли ми святкуємо День незалежності.

Комуністи в незалежній Україні

Не дивлячись на те, що Україна обрала шлях демократії, відмовившись від тоталітаризму та комунізму, сама Комуністична партія не припинила свого існування і активно приймала участь у виборах аж до 2014 році.

Занадто близьке розташування до Росії зіграло з Україною злий жарт. Європейські країни, що входили до складу СРСР (або до комуністичного табору), щойно здобули незалежність, почали одразу проводити декомунізація. У Балтійських країнах комунізм був прирівняний до нацизму та заборонений, разом з забороною функціонування комуністичних партій. Назви вулиць, місць, містечок та інші, що носили імена тоталітарних вождів та ідеологів, було змінено. Так з мозку населення почали виводити те, що в нас зветься «совок».

Але Україна, яка завжди відрізнялася лояльністю до політичних течій та процесів, пішла іншим шляхом. В нас не була проведена декомунізація, наші міста, вулиці, заводи аж до 2015 року носили імена тих, хто знищував українську націю у радянські часи.

Також успішно існувала і процвітала Комуністична партія України. Найбільш запам’ятався її одіозний лідер Петро Симоненко, який майже у відкриту ставив під сумнів український суверенітет, не визнавав українців, як самостійний народ, а за консультаціями літав постійно у Москву.

Більш того, Компартія активно приймала участь у всіх парламентських виборах і мала свій процент голосів від електорату, що дозволяло їй заводити в Верховну Раду певну кількість депутатів. Потім ці депутати завжди входили до парламентських фракції з проросійською політикою і напрямком діяльності.

Паралельно з парламентськими сесіями, Компартія вела активну пропаганду серед населення України, завжди маючи доступ до суспільного мовлення – радіо і телебачення. Найбільш палкі шанувальники комуністів були серед людей старшого та похилого віку, які ностальгували за Радянським союзом.

Верхівкою КПУ керували безпосередньо з Кремля. Через них використовувалися важелі політичного впливу, направленні на підрив демократичних цінностей і свобод.

Компартія проіснувала в Україні аж до 2015 року.

Сучасна російсько-українська війна і Компартія України

Події 2014 року остаточно розставили крапки над «і» і показали, що ворог знаходиться не за океаном (як намагалися пропагувати комуністи), а на північно-східному кордоні. Головний ворог осів в Кремлі. На той час більшість українців виступили проти політики Путіна в Україні, проти окупації Криму та проти війни на Донбасі. Близько 70% населення визнали Росію агресором та окупантом. Знаючі, що КПУ веде свою проросійську діяльність в Україні, на найближчі парламентські вибори у комуністів не було і шансу.

На хвилі патріотичного піднесення українці не тільки обрали проєвропейскького Президента Петра Порошенка, але й проєвропейський парламент у своїй більшості. Вперше за 25 років у Верховній Раді не було комуністів. Але залишався певний відсоток українців, які вперто продовжували називати Росію братською державою, не визнавали агресію Росії, називаючи війну на Донбасі громадянським протистоянням. Більшість з цих людей були або росіянами за походженням, або занадто піддавалися впливу інформаційній пропаганді, що йшла від РФ.

У 2016 році Петро Порошенко нарешті добився прийняття закону про декомунізацію. Комуністів визнали поза законом. За прикладом Балтійських та деяких європейських країн комунізм прирівняли до нацизму, містам, вулицям, скверам, заводам почали присвоювати або дорадянські назви, або новітніх героїв України.

Нажаль, російська пропагандистська машина ніколи не замовкала і майже половина українців не бачили ніякого сенсу в перейменуванні вулиць та міст, вони вважали, що владі треба займатися більш важливішими справами.

Не сприяла зміні настроїв і дуже суперечлива поведінка діючого Президента Петра Порошенка. З одного боку, він не боявся на весь світ називати Росію агресором, вів надзвичайно потужну дипломатичну діяльність, зміг згуртувати навколо України Європейський Союз, США та Канаду. Завдяки п’ятому Президентові України з Росії й досі не зняли санкцій за агресію проти України.

З іншого боку, у власній державі Порошенко не зміг знайти важелів впливу, щоб запроторити до в’язниці хоча б одного одіозного чиновника, політика чи депутата, які вели свою антиукраїнську діяльність, співпрацювали з терористами Донбасу, літали та літають на консультації до Кремля.

Більш того, не один раз ЗМІ публікували матеріали де показували бізнесові зв’язки Петра Порошенка з цими самим одіозними фігурами. Не всі матеріали мали під собою підґрунтя але деякі містили частку правди.

Все це зіграло проти Порошенка на президентських виборах 2019 року, коли три чверті українців обрали кандидата без програми, без досвіду, з «совєтськими» поглядами, який своїми діями нищить все, що Україна здобула за п’ть останніх років. Не додає авторитету Володимира Зеленського й той факт, що він є абсолютною маріонеткою одіозного олігарха Ігоря Коломойського.

І, враховуючі ці тенденції, про тотальне забуття комуністичної партії в Україні говорити ще рано. Зараз всі проросійські сили готові до реваншу в Україні.