Нещодавно на екрани вийшов серіал «Чорнобиль» американського виробництва. В ньому американці спробували відтворити ті події, що відбувалися на ЧАЕС та найближчому населеному до неї пункту 26 квітня 1986 року. Ця дата навіки врізалася у страшну історію не тільки України, а й цілого світу. Саме в цей день через людську помилку вибухнув один з реакторів Чорнобильскої атомної станції і викинув у повітря страшну дозу радіації, а атом назавжди лишився епітета «мирний». Дехто й досі не може знайти в собі сили подивитися цей серіал, бо спогади занадто болючі, занадто реальні, занадто трагічні…

Хронологія катастрофи

Напередодні страшної дати була запланована зупинка реактора для технічного обслуговування. Вчені та партійна номенклатура, яка завжди приділяла занадто багато уваги розвитку атомних технологій, вирішили скористатися нагодою, щоб провести деякі досліди в реакторі.  Керівник науково-дослідної групи Анатолій Дятлов хотів поекспериментувати з роботою реактора при зміні потужностей. Експеримент передбачав вилучення деяких стержнів. Але «загравати» з атомом не можна було. В певний момент температура почала стрімко зростати. Всі подальші дії учасників експерименту не мали вже ніякого результату. Процес був невідворотній і через критичне підняття температури 4-ий ядерний енергоблок вибухнув.

Цей вибух викинув у повітря стільки радіації, що її еквівалент складав 300 бомб, що скинули на Хіросіму. У повітря були викинуті такі радіоактивні елементи, як ізотопи урану, стронцію, цезію, плутонію і т.д. Але вибухом це не закінчилося. В реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні реакції, які отруювали повітря новою порцією небезпечних ізотопів.

Дії комуністичного режиму в умовах катастрофи

Прип’ять – це містечко біля ЧАЕС, в якому проживали, переважно, робітники станції зі своїми сім’ями. Оскільки Чорнобильська атомна станція нараховувала сотні робітників, інженерів, техніків та іншого персоналу, Прип’ять являла собою містечко з населенням 45 тисяч людей на момент трагедії. Це було місто з гарно розвиненою інфраструктурою, декількома школами та майже двома десятками дошкільних закладів. І це містечко та його люди першими опинилися в зоні радіоактивного ураження.

В усіх цивілізованих країнах, де в основі покладено демократію та цінність людського життя, влада термінового оголосила б евакуацію, сповістила всі належні органи не тільки в своїй країні, але й обов’язково залучила міжнародні інстанції для якнайшвидшого забезпечення безпеки людей. Але це було неможливим в країні, де верховенство право паплюжиться, а людське життя і здоров’я – ніщо! Комуністи завжди намагалися створити видимість утопії. Ще люди старшого покоління завжди гірко жартують – в Радянському союзі літаки не падали, потяги не сходили з рейок, а реактори не вибухали. На жаль, падали, сходили і вибухали.

Щойно сталася трагедія, на місце були прислані чиновники з Міністерства енергетики, яким було складно пояснити всю серйозність ситуації – для номенклатури на першому місці була необхідність відзвітувати перед вищим начальством про незначущість даної катастрофи.

Наступного ранку, коли радіоактивна хмара вже пішла в сторону Білорусі, Північної Європи та, навіть, Америки, комуністи заборонили співробітникам ЧАЕС розповсюджувати будь-яку інформацію про трагедію. Частину співробітників запевняли, що нічого страшного не сталося. Частину, що були свідками вибуху, залякували і погрожували. А Прип’ять продовжувала жити своїм життям, дітей по відкритому повітрю вели в садки і школи, хоча дорослі знали, що на АЕС щось трапилося.

Найбільш ницою була поведінка комуністів під час свят 1-2 травня. Вже знаючи про масштаби трагедії, знаючи, скільки отруйних речовин було викинуто у повітря, по всій Україні, Білорусі влада змусила виходити людей на паради в честь Міжнародного дня солідарності трудящих, щоб показати усьому світові, що нічого страшного не трапилося.

Міжнародна спільнота і реакція на трагедію

Оскільки таку трагедію було важко приховати, міжнародна спілка швидко дізналася про екологічну катастрофу. Іноземні посольства одразу ж почали повідомляти своїм громадянам про небезпеку знаходитися на території Радянської України та Білорусі. Іноземці стали масово виїжджати з Радянського Союзу. Але комуністи, у властивій їм манері,  почали звинувачувати інші країни у розповсюдженні паніки, назвавши їх «дурнями та ідіотами».

Таку риторику підхопили і жителі СРСР, що дізнавалися про втечу іноземців. 70 років комуністичної пропаганди, що «весь світ дурний, одні ми розумні» не пройшли повз – населення охоче вірило байкам про «мирний атом», про безпечність радіації і про роздмухування масштабів трагедії.

А з Прип’яті вивозили людей, які назавжди полишали свої домівки, не маючи змоги взяти з собою навіть сімейний альбом. В київських і московських лікарнях на ліжках помирали ті, хто перші прийняли на себе тяжкий удар ліквідації – інженери, пожежники, шахтарі, та робітники станції.

На ліквідацію пожежі були кинуті всі можливі ресурси, не шкодуючи людських життів. Комуністична номенклатурі ніколи не ставила людське життя на перше місце – там лише знаходилось місце комуністичним ідолам, лозунгам, ідеям.

Наслідки катастрофи

Важко укласти цю техногенну катастрофу у якісь цифри. Важко порахувати число людських жертв, які помирали не одразу від променевої хвороби та раку. Важко порахувати кілометри забрудненої території, яка на десятиліття стала непридатною для життя, важко порахувати зруйновані людські долі, хто вимушений був виїхати зі своїх домівок, не маючі в кишені нічого.

Найстрашніше те, що наслідки чорнобильської катастрофи не зупинилися на одному покоління – в Європі в наступні роки після вибуху стали фіксувати тисячі випадків вроджених патологій у немовлят, викликаних змінами в ДНК.