М’яко стелили, твердо спати приходиться
Та найбільшою трагедією села, як не дивно, є масове безробіття. Згідно з офіційними даними, з 15,8 мільйона сільського населення: 5,8 млн – пенсіонери, лише 2,3 млн з 7,8 мільйона людей працездатного віку знайшли собі роботу у так званих реформованих господарствах. Кожний п’ятий (1,6 млн) офіційно рахується незайнятим і майже кожний четвертий (1,9 млн) працює в особистому господарстві, за рахунок цього виживає.
Таким чином, масове безробіття зумовило вимивання із села кращих трудових ресурсів. Основну частку тих, хто в пошуках кращої долі залишив Україну, становлять вихідці із села.
В період президентської виборчої кампанії зі сторони «помаранчевих» та їх сподвижників на голови селян «полились» обіцянки «відродити і розвинути». У жовтні 2004 року Ющенко заявив: «Нова влада швидко стабілізує ситуацію у сільському господарстві».
«Швидкі» кроки на стабілізацію селяни відчули на собі в 2005 році.
При «належному» керівництві «народних» Президента та Прем’єра аграрний міністр-соціаліст почав втілювати у життя красиві передвиборні лозунги: «Про довгострокові пільгові кредити», «Про дотації на кожний гектар посіяної площі», «Про закупівельні ціни, які не будуть розорювати селян», а особливо «Українські селяни будуть впевнені у завтрашньому дні».
Руйнівними хвилями прокотилися державою бензинова, м’ясна, цукрова кризи. Восени селяни позбавились зерна за сміхотворними цінами. Сам пан Барановський змушений був визнати, що при середній собівартості тонни пшениці 530 гривень, її скупили за 400-450 гривень, або майже 100 гривень збитку на кожній тонні! Як кажуть у народі, підтримали, що й очкур штанів не спас. Під кінець року недолугі-чиновники і дипломати з лав нашистів-соціалістів «породили» ще більші втрати для економіки України, і в першу чергу, для села. 2006 рік, який розпочався потужною газовою кризою «порадував» 10 та 20 січням, коли Росія заборонила спочатку ввіз м’яса і м’ясних продуктів з України, а потім – і всіх видів тваринницької продукції. І почалися «мінусові» підрахунки – втрати по м’ясу і молоку. Ющенко багато говорив українцям про переваги і реальність виходу держави на Європейські ринки. Але життя показує, що Європа менше всього чекає нашої продукції на своїх ринках.
Де ж вихід? Президент у своєму телезверненні назвав рецепт «Підтримка фермерства». Знову повернемось до статистики.
Станом на 1 січня 2003 року в Україні зареєстровано 43 042 фермерських господарства, у володінні яких – 2 мільйони 822 тисячі сільсько-господарських угідь, з них 2637,5 тисячі гектарів ріллі, або в середньому по 61,3 га на одне господарство. По областях це коливається від 121 гектара на господарство у Луганській області до 7,2 – у Закарпатській.
Не потрібно бути великим спеціалістом по селу, щоб зрозуміти на скільки такі господарства мають змогу конкурувати не то що на зовнішньому, але і на внутрішньому ринку. В умовах процесу глобалізації та новітніх технологій боротьба за ринки збуту різко зростає. Саме цим пояснюється потужній процес руйнації великого товарного сільськогосподарського виробництва, який охопив всі колишні країни соціалістичної співдружності. Лише факти. Наша офіційна пропаганда активно пропагувала видатні успіхи розбудови капіталістичної економіки Польщі. Нагадаю, що до початку 90-х років у державній власності в цій країні було біля 30% сільгоспугідь. Вони стали першими жертвами. Велике товарне виробництво на сьогодні знищене повністю, об’єм виробництва скоротився вдвічі. Половина орних земель перестала оброблятися. На зміну новітнім технологіям прийшла примітивна агротехніка дрібних господарств. При цьому прилавки магазинів заповнили продукти імпортовані з інших країн. Внутрішній ринок майже не розвивається. Поряд з цим Європейський Союз планує з 2,1 млн селянських господарств, які ще нині працюють, ліквідувати 1,7 млн. Мало того, ЄС вимагає від Польщі скоротити об’єми сільськогосподарської продукції, для того, щоб не менше 20% продовольчих товарів ввозилось в країну. Як кажуть – без коментарів.
Для всіх стає очевидним, що великі світові виробники сільськогосподарської продукції провели через міжнародні організації, в першу чергу СОТ та МВФ «звільнення» ринків від місцевого виробника і збільшення експансії своєї продукції до держав Східної Європи. Мало того, силами МВФ, радниками різних мастей, в першу чергу із США, на зміну новітніх сільськогосподарських технологій почали нав’язуватись ідеї фермерства як панацеї від усіх бід.
В той же час у самих Штатах Конгрес і Білий дім визнали неперспективним продовжувати боротьбу за збереження «сімейного фермерства» як основної американської моделі сільського господарства. Скоротивши з кінця 90-х років дотації фермерам з 28 до 4 мільярдів доларів, США взяли курс на реорганізацію фермерства у 100 тисяч великотоварних корпоративних сільськогосподарських підприємств, якими повинно вироблятися 80% продовольчих товарів.
То чи не знає цього Президент, вкотре проголошуючи «Дайош фермерство». Коли такі лозунги говорить людина, яка виросла у селі, знає непросту селянську працю і прагне знову селянину дати соху і лопату, то починаєш сумніватися у щирості його слів і діла.
Комуністична партія України вкотре наголошує, що альтернативи крупно товарному сільськогосподарському виробництву не має.
Через колективні великотоварні виробництва – до реального відродження села. Не соха, і кінь, а новітні технології, досконала техніка, потужне фінансове та кадрове забезпечення врятують село і повернуть молодь. І це реально.
Комуністи запропонували народу України, в тому числі і селянам реальний план реального відродження і держави і села. В першу чергу – влада в Україні повинна належати тим, хто будує і сіє, вчить і лікує, які об’єднані в єдине і велике слово – народ. Компартія України готова сформувати Уряд Народної Довіри, який виведе країну з кризи і не на словах, а на ділі створить в державі соціально-орієнтовану економіку.
З людьми і для людей.
Зав. Відділом ЦК КПУ по роботі з АПК О.Ф. Юхимець
